Унікальна процедура - озокерит

Основною властивістю озокериту, яку використав московський професор С. Лепський ще в 1942 році, є значна тепло утримуюча здатність. Парафіну тоді не вистачало, і в шпиталях почали використовувати озокерит. Згодом до нього додавали парафін, що дозволило отримати лікувальний препарат, який за багатьма параметрами кращий за чистий парафін. Чим? А тим, що крім значних покращень фізичних властивостей, з озокериту крізь шкіру проникають деякі його органічні компоненти.

Озокерит у лікувальній практиці використовується в нагрітому вигляді шляхом аплікації на шкіру і слизові оболонки, що призводить до інтенсивнішого їх нагрівання. Нагадаємо, що шкіра – не лише захисний бар’єр, але й орган, з допомогою якого організм здійснює зв'язок з навколишнім середовищем. Ось чому в народній медицині шкіру завжди використовували для лікування внутрішніх органів, застосовуючи для цього різні методи – голковколювання, припікання, накладання зігрівальних компресів.

Шкіра – це важливий імунний орган, де, як і у вилочковій залозі (тимусі), відбувається так зване дозрівання і диференціація Т-лімфоцитів, основних факторів клітинного імунітету.

Погодившись з провідною роллю термічного подразнення у забезпеченні біологічного і лікувального ефекту озокериту, не варто забувати про роль деяких хімічних компонентів, які є в ньому. Для підтвердження цього з метою виключення дії термічного фактору проводились дослідження з не нагрітим озокеритом.

Незважаючи на майже піввікове застосування озокериту в лікувальній практиці, ні біологи, ні клініцисти не довели, що крізь шкіру в організм потрапляють конкретні хімічні компоненти озокериту. Враховуючи, що жиророзчинні компоненти лікувальних мазей проникають крізь шкіру, слід думати, що і з озокериту в організм все-таки потрапляють деякі речовини.

Ось і щодо водорозчинних речовин, які є в озокериті, питання зовсім не вирішене. Застосовують на увагу дослідження київського фізіолога П.Слинька та його оригінальне пояснення проникнення крізь шкіру, точніше, через вивідні протоки потових залоз, водорозчинних речовин, що спостерігається відразу після призупинення виділення поту (відкриті потові залози). І це не просто гіпотеза, а доведена вченим, теоретично обґрунтована та запропонована практичній медицині методика застосування мінеральних вод.